Нові лідери неофеодалізму

Источник: Телеканал новостей «24»


У мене є знайомий олігарх. Він – абсолютно непублічний, ви навіть не знайдете його фото в інтернеті. Але це не робить його «меншим» олігархом, ніж, скажімо, Пінчук чи Новинський.

Але він – «хороший» олігарх. Щомісяця він витрачає на допомогу армії мільйони гривень. Не для піару, а просто від душі. Абсолютно щиро вболіває за перемоги наших на фронті та так само болісно, як ми, переживає втрати. У нас з ним цілковите взаєморозуміння щодо потреб армії, ситуації на фронті та в тилу.

Але в якийсь момент я зрозуміла, що безкінечно займатися тільки волонтерством на благо армії неможливо, і мене потягнуло назад у журналістику. Ми з колегою Марією Томак вирішили створити Медійну ініціативу за права людини, отже, постало питання фінансування нашої нової організації. Просити гроші в олігарха вже не на армію, а на щось хоч і суспільно корисне, але своє, було страшенно незручно. Та знайомі атовці переконували: «Йди до олігарха, він же хороший, він допоможе». І я пішла.

Олігарх спитав, чим буде займатися наша організація. Я розповіла, що ми плануємо займатися журналістськими розслідуваннями порушень прав людини в контексті збройного конфлікту. Як приклад, навела справу Дмитра Шабрацького – «айдарівця», якого ймовірно убив Ігор Радченко, який є пов’язаним із нардепом Сергієм Дунаєвим, який є пов’язаним із олігархом і теж нардепом Юрієм Бойком.

Хороший олігарх уважно вислухав мене. Підлив мені ще трохи дорогого віски.

«Я знаю Бойка. Рідкісне падло, погоджуюсь, – дуже спокійно сказав він.  – Але розумієш, Оля… Те, чим ви збираєтесь займатись, небезпечно для держави».

Суть його промови зводилась до того, що в Україні існує негласний консенсус між олігархами (такий собі суспільний договір по-українськи), і тільки цей хиткий консенсус забезпечує стабільність, державну цілісність і суверенітет. Розірвання «олігархічного договору» потягне за собою непередбачувані для країни наслідки, аж до втрати державності.

Грошей на нашу ініціативу він не дав.

Такий він, український неофеодалізм. Олігархи є готовмии вкладати сотні мільйонів у телеканали та телешоу, створюючи для себе та народу ілюзію справжнього життя. Вони платять стипендії студентам, проводять форуми, стають філантропами і меценатами, почесними прихожанами чи почесними професорами. Вони є готовими безкінечно фінансувати бойові дії, делікатно оминаючи той момент, що саме вони, тобто побудована ними система суспільних відносин, і є справжньою причиною війни.

Вони абсолютно щиро вірять, що вони і є держава.


Реальне громадянське суспільство для них – ще з кучмівських часів і до сьогодні – було і є антагоністом. І зовсім не дивно, що в їхній риториці (особливо, в риториці провладних феодалів) все частіше з’являються фрази на кшталт «вороги держави» в бік журналістів і активістів… Не забуваймо, з точки зору олігархічно-феодального світогляду, кожен, хто хоче підірвати основи «олігархічного консенсусу», а насправді просто розслідувати чи унеможливлювати злочини сучасних феодалів, знищує основи державності.

Не допустити до прийняття рішень людей іншого світогляду, які виступають проти існування феодалізму в 21 столітті, – це олігархату диктує уже навіть не логіка, а інстинкт самозбереження. Так, звісно, феодал-олігарх може бути «хорошим», оплачувати протези пораненим і лікування діткам, але це не робить його «меншим» феодалом, тобто монопольним власником феоду. А відтак, залишає в силі феодальні суспільні взаємини з усіма наслідками, що із цього випливають. Корупція, патерналістська свідомість населення, торгівля національними інтересами – все це нас жахає в теорії, все це з екранів незмінно засуджують депутати та чиновники, незмінні слуги феодалів. Але на практиці ці речі виявляються цілком прийнятним для нас, бо якось з цим живемо, і нічого.

Український неофеодалізм – він такий. Він вимагає вправності у конформізмі та компромісах не лише від самих феодалів, але й від підданих. Він підміняє поняття (наприклад, політичних партій), нівелює цінності (наприклад, українські чи європейські), змушує імітувати цілі процеси та явища (наприклад, реформи). А найголовніше, він змушує жити в цих симулякрах велику частину суспільства, витрачати сили, енергію, роки на імітації та безрезультатність.


Сьогодні феодали спинним мозком відчувають запит українців на зміну суспільних відносин. Поки що виборці це формулюють як потребу нових облич у політиці та нових політичних сил (хоча ми ж з вами розуміємо, що наш запит не зводиться до зміни облич, чи не так?).

Хочете нових лідерів? – питає олігархічна система. – Їх єсть у мєня!» І у відповідь на суспільний запит готує чергову імітацію у звичному та зручному для себе форматі  – телевізійному: проект «Нові лідери». Вуаля!

У процес імітації відразу включаються піддані. Хтось збирається наглядати за прозорістю імітації. Хтось прозріває: «О богі! До імітації є причетними олігархи та «зашкварені» особи!» І ніхто не запитає: друзі, а чи взагалі можливою є поява нових лідерів у процесі імітації?

Кого ж насправді цікавить, що про ідеї політичного елітизму, політичного лідерства в світовій політичній думці написано цілі трактати. Що формування політичного лідера – це складний багаторівнений еволюційний процес, в якому, на жаль, Україну було відкинуто на кілька століть назад негативною селекцією радянських часів, війнами та репресіями. Що лідери проявляються в процесі об’єднання людей навколо себе, у формулюванні ідей і політичній боротьбі.


Людям, звиклим до життя в телевізорі, потрібно дати відчуття оновлення. І вони його отримують. У форматі телевізійного шоу, де, безперечно, будуть хороші учасники, які казатимуть правильні слова та викликатимуть овації. До речі, про ту частину суспільства, яка відмовилась від телевізорів і перейшла  у Facebook, головні феодали теж не забули. Вона отримає нову та прикольну партію «Демократична орда» – теж, до слова, непогана імітація.

Ось так, з попкорном і безкінечними шоу, пройде черговий виборчий рік. Хиткий «олігархічний консенсус» буде збережено. В крайньому випадку трішки підправлено. Задля держави, звісно.

Проте еволюційні процеси не є підвладними олігархічним впливам. Десь у Києві і регіонах триває дуже повільне та поступове, але невідворотне формування ціннісно нової політичної еліти. Вона формується у боротьбі з неофеодалізмом, з конформізмом і власними вадами. І її не приховаєш за жодними імітаціями.

Ольга Решетилова

Оригінал: «Лівий берег» 



ЧИТАТЬ ПОЛНОСТЬЮ

Будьте в курсе последних новостей
присоединяйтесь к нам в Facebook